Регулювання медіації: перетин офіційного та неофіційного права=Regulation of mediation: crosspoint of official and unofficial law

Стаття присвячена питанню про співвідношення офіційного та неофіційного правового регулювання медіації та медіаторської діяльності. Концептуальною основою дослідження є правовий плюралізм, зокрема, визнання існування поряд із правом – результатом державної діяльності, неофіційного права, що включає норми організацій та союзів, мораль, традиції, звичаї, етикет, правосвідомість різних соціальних груп та колективів. Доведено, що регулювання медіації та різноманітних аспектів медіаторської діяльності (проведення процедури, вимоги до медіатора, підготовка та сертифікація медіаторів та ін.) в Україні та зарубіжних країнах здійснюється двома різними за походженням сукупностями правових приписів: за допомогою офіційного (державного) права та неофіційного (недержавного) права.
Визначено ознаки неофіційного правового регулювання медіації та медіаторської діяльності, а саме: нормативність (виражена
у принципах, засадах, кодексах етики тощо), легітимність та авторитетність (визнання з боку надавачів та отримувачів послуг з медіації).
Окремо підкреслено визнання неофіційного правового регулювання з боку суб’єктів офіційної правової системи, зокрема, судів та адміністративних органів (ухвалення кодексів етики медіатора судами, врахування актів медіаторських об’єднань при розробленні офіційних
правових актів тощо).
Показано, що офіційне та неофіційне право у регулюванні діяльності медіаторів не є конкуруючими системами норм: навпаки, вони перебувають у діалектичній єдності, доповнюючи одна одну. Офіційне право регулює ті аспекти медіації та медіаторської діяльності, які пов’язані з функціонуванням офіційної системи врегулювання конфліктів/спорів та визнанням результатів альтернативного вирішення спорів. Водночас альтернативне вирішення спорів з допомогою медіатора відбувається з урахуванням приписів офіційного права (в «тіні права»).