Концепт-символ “прапор” в українській лінгвокультурі = The Concept-Symbol Of «Flag» in Ukrainian Language Culture.

У статті розглянуто лінгвокультурні особливості та
історичне підґрунтя появи концепту-символу «прапор» в українській національній картині світу, висвітлено його ціннісні виміри та їх мовну репрезентацію. Визначено, що цей концепт-символ формувався за часів Київської Русі. Доказом цього є давні літописи. У них знаходимо перші синонімічні назви — стяг, корогва (хоругов), в яких закріплено функціональну роль та асоціативні сприйняття прапора. Вони
використовувались як засіб ідентифікації військових ормувань та спосіб репрезентації інформації про перемогу чи поразку. У подальшому прапори використовували вже не тільки для сигналізації про розпізнавання військ і держав, а й для інформування про певний статус їх володарів, а також в інших сферах життя.
Прапори стали новим інструментом невербального, знакового впливу на індивідуальну та колективну свідомість та символічним маркером системи цінностей, в якій героїзм та військова слава співвідносилися з піднятим прапором. Одночасно сфера використання прапорів поширилася
ще на релігійне та суспільне життя, що зафіксовано в істориколітературних творах та словникових дефініціях. Було закріплено старі та започатковано нові культурні традиції. Все це знайшло відбиток і у мові, зокрема у фразеологічних зворотах.
Розглядаючи прапори як одиниці аксіологічної концептуальної
системи знаків національної картині світу, було встановлено, що прапори є не простим механічним співвіднесенням з нацією, а певним соціокультурним та лінгвокультурним кодом, які формувалися впродовж століть і визначаються національними, культурологічними, соціальними,військовими та іншими чинниками.